ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ
З прийняттям 25 жовтня 2001 року нового Земельного кодексу України у державі створено підгрунття правової бази завершення земельної реформи і створення механізмів ринкового регулювання земельних відносин.
Перш за все Земельний кодекс України – це офіційний документ, у якому в систематизованому вигляді розміщені норми, які регулюють земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Прийнятий Земельний кодекс України містить в собі 10 розділів 37 глав і 212 статей, який у 2 рази більший за попередній.
Відповідно до Конституції України прийнятий Земельний кодекс України встановлює три форми власності на землю. Згідно з цим, земля може перебувати в державній, комунальній та приватній власності (ст. 78 п. 3). Всі форми власності рівні.
Земельні відносини, в першу чергу, регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (3).
Слід також зазначити, що земельні відносини, які виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються Земельним кодексом України, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (ст. 3).
Відповідно до Конституції України встановлено, що розпоряджатися землями державної власності належить до повноважень органів виконавчої влади – Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних та районних (міських) державних адміністрацій.
Органи місцевого самоврядування розпоряджаються землями комунальної власності.
Водночас до розмежування земель державної та комунальної власності п.12 розділу 10 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що у межах населених пунктів повноваження щодо розпорядження землями здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів – органи виконавчої влади.
При цьому п. 10, розділу 10 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що рішення про розмежування земель на державні та комунальні, у межах населених пунктів, приймають відповідні сільські, селищні, міські ради за погодженням з органами виконавчої влади, а за межами населених пунктів – органи виконавчої влади за погодженням з органами місцевого самоврядування.
Новим Земельним кодексом України визначені права й обов’язки власників земельних ділянок і землекористувачів. Встановлено, що громадяни і юридичні особи, крім прав власності на землю набувають інші права на земельні ділянки, у тому числі право оренди, право забудови, сервітути (тобто право використання чужих земельних ділянок), право переважного придбання земельних ділянок.
Встановлено, що права на землю можуть бути в обігу та підлягають державній реєстрації.
Вперше в Кодексі детально визначені правовідносини власників і землекористувачів сусідніх земельних ділянок – добросусідство.
Детально визначена класифікація земель України.
Запроваджено 9 категорій земель, а саме:
Статтею 84 цього Кодексу визначені землі, що перебувають виключно у державній власності і які не можуть передаватись у комунальну та приватну власність.
У комунальній власності, тобто у власності територіальних громад, знаходяться усі землі в межах населених пунктів, за вийнятком земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розміщені об’єкти комунальної власності (ст. 83).
І нарешті у приватній власності, тобто власності громадян та юридичних осіб можуть бути земельні ділянки, які набуті на підставі ст.ст. 81 та 82 Земельного кодексу України.
У прийнятому Земельному кодексі, прошу звернути Вашу увагу, передбачено, що у разі прийняття у спадщину земель сільськогосподарського призначення іноземними громадянами, особами без громадянства та іноземними юридичними особами, ці землі повинні бути відчужені ними протягом року.
Статтею 86 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки можуть знаходитись як у спільній власності, з визначенням частки кожного з учасників, спільна часткова власність, так і без визначення часток, спільна сумісна власність.
Новим Земельним кодексом України передбачається (ст.90 п.“г”), що власники земельних ділянок можуть використовувати для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі.
Вперше Кодексом передбачена набувальна давність (ст. 119), тобто громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на земельну ділянку, можуть звернутись до органів державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування.
Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності (ст. 92).
Перехідними положеннями даного Кодексу зобов’язано всім громадянам та юридичним особам, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть їх мати, повинні до 1 січня 2005 року переоформити їх на умовах оренди або права власності.
Прийнятим Земельним кодексом України не передбачено тимчасового користування земельною ділянкою.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (ст. 124 п. 1).
Допускається передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову відповідно за проектами відведення.
Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою – не більше 5 років та довгостроковою – не більше 50 років (ст. 93 п.3).
Вперше Земельним кодексом України передбачено право концесіонера на земельну ділянку (ст. 94).
Поняття концесіонера та види господарської діяльності, для яких можуть надаватися земельні ділянки у концесію, визначаються Заканом України № 997-14 від 16 липня 1999 року “Про концесії”.
Новим законодавством встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності – для ведення фермерського господарства – в розмірі земельної частки (паю), якщо земельним кодексом, який буде діяти до 1.01.2002р. встановлено, що безоплатно земельні ділянки передаються у власність громадянам у межах середньої земельної частки.
У пункті 6 перехідних положень зазначається, що при переоформленні право постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду строк оренди визначається селянським (фермерським) господарством відповідно до закону. При цьому розмір орендної плати за земельні ділянки не повинен перевищувати розміру земельного податку.
На підставі п. 15 Перехідних положень – громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України – власники земельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2005 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.
Цим Кодексом встановлена (ст. 121) норма безоплатної приватизації земельних ділянок для ведення особистого селянського господарсва на рівні 2 га.
Громадяни мають право набувати у власність понад норму безоплатної приватизації земельні ділянки для будівництва житлових будинків, гаражів, інших об’єктів за плату шляхом укладення цивільно-правових угод.
Статтею 25 Земельного кодексу України передбачена приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).
Новим Земельним кодексом встановлено, що землі лісового фонду (ст. 56) та землі водного фонду (ст. 59) можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату
передаватись у власність земельні ділянки лісового фонду до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
До 3 га можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми – громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
У перспективі не обмежується і розмір земель фермерських господарств. Водночас до 1 січня 2010 року громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 га. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом.
Слід зазначити, що продаж земельних ділянок держаної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок (ст.127).
Необхідно звернути увагу на те, що за цим Кодексом до повноважень Верховної Ради України не входять функції щодо вилучення та надання земель для несільськогосподарських потреб як це було передбачено минулим Кодексом.
Проте Верховною Радою України мають погоджуватись матеріали вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб, які проводяться Кабінетом Міністрів України або місцевими органами вичерпний перелік цих земель визначений у ст. 150 цього Кодексу.
У п’ятому розділі Земельного кодексу України визначаються механізми захисту прав на землю, гарантованих Конституцією України. Встановлюються способи захисту прав на земельні ділянки та відповідність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю.
Закріплюються норми щодо вирішення земельних спорів та відповідальності за порушення земельного законодавства. При цьому окремою статтею Кодексу ( 158) на державні органи земельних ресурсів покладено вирішення земельних спорів щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.
Новим Земельним кодексом України встановлюється зміст, порядок і завдання з охорони земель, стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів.
Встановлено правовий режим техногенне забруднених земель та правове регулювання консервації земель.
Закріплюється механізм щодо управління в галузі використання і охорони земель.
Важливе місце управління в галузі використання та охорони земель відведено Державному земельному кадастру: кадастровому зонуванню, кадастровим зйомкам, бонітуванню ґрунтів, економічній оцінці земель, грошовій оцінці земель, державній реєстрації земельних ділянок, обліку кількості та якості земель.
Запроваджується економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель. Урегульовується порядок відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва та використання коштів, які надходять при їх вилученні.
Статтею 209 Земельного кодексу України передбачено, що витрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, підлягають відшкодуванню і зараховуються на спеціальні рахунки відповідних місцевих рад у таких розмірах: обласним радам – 25 %; районним радам - 15 %; міським, сільським, селищним радам – 60 %.
Дані кошти використовуються виключно на освоєння земель для сільськогосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь, охорону земель, відповідно до розроблених програм та проектів землеустрою. Використання цих коштів на інші цілі не допускається.
Розділом 8 Земельного кодексу України встановлюється відповідальність за порушення земельного законодавства, порядок повернення самовільно зайнятих земельних ділянок. Встановлено, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до закону.
Велика увага приділяється вжиттю заходів щодо забезпечення потреб працівників соціальної сфери, що проживають у сільській місцевості, а також громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та евакуйовані із зони відчуження, переселені із зони безумовного (обов’язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, які проживають у сільській місцевості, у земельних ділянках для ведення особистого селянського господарства і садівництва у межах норм безоплатної приватизації, а також для городництва і сінокосіння за рахунок земель запасу та резервного фонду (прикінцеві положення).
Необхідно зазначити, що Земельним кодексом України передбачено введення посад інженерів-землевпорядників у штати сільських, селищних рад та організацію державних відділів (управлінь) земельних ресурсів у міських радах.
Розділом 9 цього Кодексу передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Кодексом, діють у частині, що не суперечать цьому Кодексу.
Кабінету Міністрів України доручено на протязі шести місяців після опублікування цього Кодексу підготувати та подати на розляд Верховній Раді України та Президенту України пропозиції про внесення змін до законодавчих та нормативно-правових актів, що випливають із цього Кодексу.
Пропонується розробити проекти законів, а саме:
Розділом 10 Перехідних положень Земельного кодексу України даного кодексу встановлено, що:
- Рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.
- Клопотання і заяви щодо відведення земельних ділянок, не виконані на момент введення в дію цього Кодексу, реалізується органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їх компетенції у порядку та з додержанням вимог цього Кодексу.
Земельні ділянки надані в оренду до введення в дію цього Кодексу органами, повноваження яких з наданням земельних ділянок змінені, продовження строку оренди зазначених земельних ділянок здійснюється органами, що мають право надання вказаних земель за цим Кодексом.
Підсумовуючи наведене, слід наголосити, що цей Кодекс – принципово новий документ ринкового спрямування, який має забезпечити цивілізовані земельні відносини, що відповідають сподіванню Українського народу.
ДНІПРОПЕТРОВСЬКЕ ОБЛАСНЕ
УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ
травень 2002 р.
